Асоціація футзалу Сумщини

Володимир Гримайло про завдання та напрямки розвитку футзалу.

Володимир Гримайло вже понад 10 років активно долучається до розвитку різних видів спорту і як практик, і як науковий пошукач. Він є віцепрезидентом та виконавчим директором Асоціації футзалу України, юристом за освітою, членом Виконкому Спортивного комітету України, арбітром Палати з вирішення спорів при Федерації футболу України (Української асоціації футболу), адвокатом та засновником спортивного консалтингового агентства «Sport Lex».

Ви є одним з керівників «Асоціації футзалу України», яка до 2013 року називалася «Асоціація міні-футболу (футзалу) України», а ще раніше «Федерацією міні-футболу України». Сьогодні в інформаційному просторі, поряд з футзалом, зустрічаються новини про міні-футбол, Кубок Кличка з міні-футболу, чемпіонат Європи та світу з цього виду спорту. Внесіть ясність: це Ваші колеги, які виокремилися чи конкуренти?

Я не хочу нікого образити, але на сьогоднішній день я не знаю такого виду спорту як міні-футбол. Не в тому розумінні, що нема такої гри чи певних змагань, а в тому, що нема такого виду спорту. Держава його не визнала і, відповідно, не може його ні підтримувати, ні фінансувати. Є три види спорту, які визнані державою Україна та входять до футбольної сім’ї. Це: футбол, футзал та пляжний футбол, які на міжнародному рівні управляються УЄФА та ФІФА, причому для їх позначення використовується різна термінологія: football, futsal та beach soccer, відповідно. В Україні футзал ФІФА, керуючись притаманною в СРСР термінологією, довгий час називався «міні-футболом». І це при тому, що на рівні ФІФА даний вид спорту завжди називався футзалом. До 2013 року в назві асоціації використовувалося по-суті два терміни – так би мовити традиційно-історичний «міні-футбол» та офіційний і юридично правильний «футзал». Разом з тим у Реєстрі визнаних в Україні видів спорту завжди використовувався лише термін «футзал». 2013 року делегати конференції залишили в назві Асоціації лише слово «футзал», яке відповідає як термінології ФІФА, так і термінології Реєстру Мінмолодьспорту.

Все-таки в чому різниця між сьогоднішнім футзалом та міні-футболом, які існують в Україні судячи з усього паралельно?

Різниця в усьому: в правилах гри, в розмірі майданчика, в ігровому покритті, в розмірі м’яча, у параметрах воріт, кількості гравців і т.д. Різниця в тому, що футзал – це офіційний вид спорту, а, так званий, міні-футбол – це просто ще одна форма рухової активності. Футзал офіційно визнаний як в Україні, так і на рівні всіх міжнародних спортивних федерацій на чолі з Міжнародним олімпійським комітетом. А всесвітня організація, яка займається міні-футболом на даний момент не визнана не лише МОК, а й цілим рядом інших міжнародних організацій: ні антидопінговою організацією WADA, ні Всесвітньою асамблеєю міжнародних спортивних федерацій GAISF/SportAccord, ні Асоціацією визнаних МОК міжнародних федерацій ARISF.

Яке основне завдання Асоціації футзалу України: популяризувати футзал?

Не тільки. Основне завдання – розвивати такий вид спорту як футзал, шляхом здійснення цілого ряду організаційних, правових, економічних, медійних, маркетингових та інших дій у всіх напрямках розвитку виду спорту.

Які напрямки розвитку футзалу здійснює АФУ?

Медійний, навчально-методичний, арбітраж, дитячо-юнацький, ветеранський, жіночий, студентський, аматорський та масовий, футзал вищих досягнень (Екстра-ліга, Перша та Друга ліги, Кубок України), інститут національних збірних з футзалу. В кожному з цих напрямків є свої організаційні, правові та економічні аспекти. Асоціація проводить в спортивний сезон більше сорока всеукраїнських змагань. І це не рахуючи цілої низки короткотермінових турнірів, відомчих та корпоративних змагань чи разових матчів.

Відомчі змагання – це турніри правоохоронців?

Не лише. Це – чемпіонати, турніри та Кубки України з футзалу серед різних воєнізованих структур Міноборони, Міністерства внутрішніх справ, серед працівників прокуратури, адвокатури, органів правосуддя і т.д. Є ще офіційні змагання серед фізкультурно-спортивних товариств, таких як «Динамо», «Україна» та «Колос».

Як АФУ взаємодіє з Українською асоціацією футболу, колишньою ФФУ?

Ми – асоційований член УАФ з комплексом відповідних прав та обов’язків, якому передані усі права з організації та проведення змагань з футзалу в Україні на підставі відповідного договору. АФУ, в свою чергу, делегує ці повноваження своїм членам на обласних рівнях.

Які ключові досягнення в українському футзалі, починаючи з 2013 року, коли змінилося попереднє 20-річне керівництво Асоціації?

З точки зору спортивних досягнень команд, то вони прийнятні, але не такі, яких прагне досягти наша команда однодумців, тренерські штаби та гравці збірних. На рівні головної національної збірної ми прагнули і докладали максимальних зусиль аби здобути медалі на чемпіонатах світу та Європи. Однак, цього, на жаль, досягнути не вдалося. При цьому, завдяки своїй грі, чоловіча збірна стабільно утримує 5-ту сходинку європейського рейтингу УЄФА та 8-му позицію у світовому рейтингу ФІФА. Інші наші збірні досягнули кращих показників. Так, чоловіча та жіноча студентські збірні стали призерами останнього чемпіонату світу в Казахстані (третє та друге місця, відповідно). Жіноча національна збірна пробилася у фінал чотирьох першого історичного чемпіонату Європи з футзалу у 2019 році, а юнацька збірна – є однією з восьми кращих в Європі та прийме участь у першому юнацькому Євро з футзалу у вересні цього року.

Але про досягнення чи їх відсутність судити не нам самим, а футзальній громаді: гравцям, тренерам, ДЮСШ, керівникам клубів, регіональним футзальним керівникам, УАФ, Мінмолодьспорту. Я не буду говорити про досягнення, а коротенько скажу лише про ключові зміни, зрушення та нововведення, які були впроваджені нашою командою з 2013 року.

Усі наші збірні отримали відчутно кращі умови підготовки та на дві голови якісніші спаринги з топовими футзальними збірними, суттєво виросла кількість таких спарингів. Усі збірні отримали незалежних тренерів.

У 2015 році в АФУ було розроблено та затверджено на рівні Мінмолодьспорту навчальну програму з футзалу для ДЮСШ. Цим базовим документом чомусь ніхто раніше не займався, хоч колишній керівник Асоціації й очолював Центр ліцензування ФФУ. Однак, тільки наявність такої програми могла стати підставою для встановлення тренерських ставок та відкриття відділень і секцій з футзалу при різних ДЮСШ. На сьогоднішній день це вже дало свої плоди – з 2016 року в країні відкрито більше 20 відділень з футзалу при ДЮСШ. Також, було суттєво реформовано саму систему проведення дитячо-юнацьких змагань з футзалу, відчутно зросла як кількість самих змагань, так і більше, ніж в два рази підвищилася кількість команд-учасниць. Запроваджено нові всеукраїнські змагання: Шкільна футзальна ліга України та Юнацька Екстра-ліга, запущено та структуровано Аматорську футзальну лігу України.

По-суті з нуля створено навчально-методологічний напрямок. Впроваджено систему навчання футзальних тренерів за дипломами «С» та «В», системно проводяться навчальні курси для тренерів та арбітрів. Налагоджено конструктивну співпрацю з Мінмолодьспортом, Міносвіти та Спортивним комітетом України. Наведено порядок в структурі членства, приведено його у відповідність до вимог УАФ-УЄФА. Системно проводяться робочі зустрічі з активом, представниками регіональних асоціацій та команд щодо абсолютно усіх питань розвитку та популяризації футзалу.

Значно підвищено рівень медійної складової. Це можливо, трішки дико звучить, але ще шість років тому, асоціація не мала жодного представництва в соціальних мережах, а сам сайт відвідували в місяць не більше 1500 відвідувачів. На сьогодні Асоціація представлена в трьох соціальних мережах, а відвідування сайту в пікові моменти досягає майже 100 000 відвідувачів на місяць. Крім цього, суттєвою позитивною зміною є вихід футзалу на телебачення. І це стосується не лише матчів збірних, а й клубних змагань.

В цілому, вважаю, що за цей період зроблено дуже багато правової, технічної та адміністративної роботи, можливо, не зовсім помітної на перший погляд, але найголовніше за цей період – змінено філософію управління футзалом, як видом спорту.

Чого  не вдалося зробити?

Найболючіше питання – залучення грошових ресурсів. Ми розробили не один десяток спонсорських пропозицій щодо залучення партнерів на різні напрямки розвитку футзалу. Однак, беручи до уваги сучасний стан та реальний маркетинговий потенціал «на місцях», на даний момент конкурентно «продавати» виходить лише матчі національних збірних.

Нам вдалося укласти контракт з компанією Select, у відповідності до якого усі напрямки футзалу отримують 500  м’ячів на сезон. Ми сильно дорожимо та гордимося цією співпрацею. Точково вдається залучати партнерів під заходи збірних команд чи на окремі події чи матчі. А от системно на весь футзал, поки що, на жаль, не вдається….

Що не так із залученням спонсорів у футзалі?

Будь-якого спонсора цікавлять три показника: цільова аудиторія (її кількість, її інтереси та прагнення, канали взаємодії з нею), видовищність гри (ракурс та картинка показу, якість трансляції, динаміка та інтенсивність самої гри), якісний маркетинг навколо гри (афіші, анонси, промо, залучення вболівальників, акції, розіграші, рекламні прояви і т.д.). І якщо ці показники присутні і задовольняють бажані для спонсора параметри, то співпраця складається. На рівні домашніх матчів збірних чи певних одиничних матчів, в організації яких безпосередньо приймає участь АФУ (наприклад, Суперкубок, фінали кубків чи ліг, Матч Зірок), ми намагаємося максимально задовільнити ці показники і, відповідно, вдається заручитися певною підтримкою від спонсорів. Вона носить точковий, а не системний характер, оскільки системність може з’явитися лише, коли ці показники носитимуть всесезонний характер під час проведення регулярних змагань протягом змагального сезону.

Видається, що системність, яка може зацікавити спонсорів, повинна бути забезпечена скоріше на клубному чи командному рівнях. Яка робота може її гарантувати?

Перше – це робота з аудиторією-вболівальниками. Не просто їх наявність, а саме робота з ними, яка включає організацію відвідування домашніх та виїзних матчів, організацію розіграшів та акцій, інші форми залучення. Мусить бути робота з публікою в залі до, під час та після гри. Це базовий показник, який дає відповідь на запитання: хто ваша аудиторія, що її цікавить, які в неї інтереси та соціально-економічний рівень, наскільки вона віддана клубу, його традиціям та історії?

Друге – забезпечення видовищності матчу. І не лише суто в ігровому плані (гостра гра все ж краще, ніж нудне катання м’яча), а й насамперед те, як чи яким чином його презентувати або показувати, зі скількох камер та з яких ракурсів здійснюється такий показ, стан та фотогінічність самої арени, банерна лінійка, яка потрапляє до фото та відеокамер, коментатор, титри, повтор ігрових моментів і т.д.

Далі. Організатори матчів повинні працювати над підвищенням відвідуваності матчів. Які механізми використовує клуб задля залучення вболівальників на матчі, в які дні та у котрій годині проходять такі ігри? Вони влаштовують вболівальників? Під час гри проводяться якісь активності, які стануть додатковим аргументом на користь відвідуваності матчу? І я вже не говорю про продаж вхідних квитків. Бо для того, щоб продавати – потрібно дати якусь цінність, за яку вболівальник готовий заплатити свої гроші.

Наступне. Що є найчіткішим ідентифікатором вболівальника та команди, що є свідченням їх єдності? Атрибутика. Скільки у нас клубів мають свої, вільно доступні вболівальникам, шарфи, вимпела, плакати, календарі, канцелярія, клубні прапори чи інші види командної атрибутики? Відповідь не втішна

В цілому тут важко дати якийсь чіткий рецепт, і тим більше гарантувати наявність відчутного результату, але під лежачий камінь вода не тече. Ми можемо скільки завгодно надувати щоки і говорити які ми круті і класні, але спонсора цікавитимуть чіткі показники: кількість переглядів, кількість вболівальників на трибуні, на скільки ваш захід розрекламований в місті, в соціальних мережах, чи є навколо нього ажіотаж, чи будуть якісь «вкусняшки» в ході матчу, як це все разом виглядає в комплексі і т.д.

Як у футзалі справи з агентами? Наскільки розвинений цей ринок у футзалі?

Зараз у нас їх називають посередниками, хоч суть та функції змінилися не суттєво. Такий ринок є, але жодних порівнянь з футболом. Думаю тому, що на відміну від футболу, у футзалі на цілі порядки нижчі заробітні плати гравців, як і суттєво нижчі їхні трансферні вартості. Звідси і невисока зацікавленість посередників цим напрямком.

Яку б пораду Ви могли дати гравцям-футзалістам?

При виборі початку чи продовження кар’єри завжди спочатку вибирати президента клубу, потім тренера і  лише в кінці клуб. Цей порядок обов’язковий.

Футзал потрапляє під моніторинг WADA. Як справи з дотриманням антидопінгових вимог?

Є такий спортивний анекдот: поки не впіймали – це вітаміни, а коли впіймали – значить допінг (сміється). Якщо серйозно, то усі учасники всеукраїнських змагань та гравці всіх рівнів збірних потрапляють під вимогу пройти процедуру антидопінгового контролю. Відмова пройти допінг-тест прирівнюється до наявності допінгу з усіма відповідними наслідками. Не знаю напевне за більш ранні періоди, але за останні сім-вісім років – позитивних тестів в українських гравців зафіксовано не було. В минулому сезоні цілий ряд клубів-учасників «Екстра-ліги» пройшли таку процедуру, ні в кого мельдонія не знайшли (сміється). Тому, все добре.


Чи є у футзалі договірні матчі, коли домовляються між собою команди чи коли одна команда стимулює в незаконний спосіб арбітра матчу задля  необхідного результату?

Мені про це невідомо. Хоча ми бачимо, що часом в соціальних мережах лунають підозри і натяки в ту чи іншу сторону. Але це більше голослівні звинувачення і емоційні підозри, які дуче часто лунають, як обґрунтування чи пояснення причин своєї поразки. Давайте факти, будемо з ними працювати і знімати разом усі підозри, а у разі їх підтвердження – вживати дієвих заходів впливу, щоб іншим не повадно було. АФУ як ніхто інший, зацікавлена в етичній, чесній та безкомпромісній грі. Це наше лице, наш імідж, ми репрезентуємо державу на міжнародній арені як на клубному рівні, так і на рівні збірних. Тому ми, як структура, яка організовує та проводить футзальні змагання найперші зацікавлені у спортивній чистоті нашого виду спорту.

У вас є чіткі механізми як боротися з підкупом арбітрів та команд?

Там, де не дають, там і не беруть. Це базове розуміння: не повинно бути пропозицій. Є таке неписане правило: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Аналогічно й має бути у спорті:  ніхто, нічого, нікому не повинен давати. Все просто. На рівні спортивних організацій є Кодекс етики та чесної гри, регламентні вимоги і деякі президенти клубів «Екстра-ліги» поставили свій підпис під Меморандумом про етику, повагу і ділову репутацію. Розумію, що це більше джентльменська угода, але й Асоціація не прокуратура, не НАБУ і навіть не суд. Всі отримані нами факти про будь-які незаконні корупційні дії будуть передаватися як до правоохоронних органів, так і до Комітету етики УАФ для прийняття необхідних рішень. В самої ж АФУ не може бути чітких алгоритмів такої боротьби. Такі правила поведінки визначаються Кримінальним кодексом та антикорупційним законодавством.

Арбітраж у футзалі – болюче питання чи повсякденне?

Болюче. В тому плані, що якісних арбітрів не вистачає задля проведення усіх без винятку футзальних змагань. Але всі навчання, збори і тести не є запорукою від помилок чи неуважності. Арбітр – це така ж людина, як гравець чи тренер. Вона може – увага! – помилятися. Гравець може невдало виконати якийсь ігровий момент чи дію, може допуститися тактичної помилки, не розгадати задуму партнера по команді чи вийти на змагання з поганим настроєм, внаслідок сімейних чи особистих проблем. Тренер може обрати невдалу тактику чи стратегію матчу, не вгадати із заміною та випустити гравця, який психологічно чи фізично не готовий в цьому матчі. Те саме стосується арбітра: він може під емоційним тиском та атмосферою матчу помилитися в трактуванні певного ігрового епізоду, може щось не помітити або неправильно потрактувати. Дуже прикро, що подекуди лунають голослівні звинувачення на адресу арбітрів, просто виправдовуючи свій програш. Ми часом переглядаємо момент в уповільненому режимі, роздивляємося з різних ракурсів (там де це взагалі, в наших реаліях, можливо побачити більше ніж з одного ракурсу), і то епізод не до кінця зрозумілий чи однозначний, а тут особа перебуваючи на майданчику в долі секунди повинна прийняти об’єктивне рішення. Не дарма у футболі, майже через 150 років розвитку, вводиться система відео-повторів VAR. В чому її покликання? Дати можливість арбітру побачити момент з іншого ракурсу, недоступного йому в момент перебування на полі. Ключове питання в арбітражі: однотипне трактування ігрових моментів всіма арбітрами та уникнення упередженості. Впевнений і бачу, що нинішній Комітет арбітражу АФУ справляється з цим завданням на декілька порядків краще, аніж це було в минулому.

Чи вправі керівник команди, тобто особа, яка фінансує/витрачає свої кошти на команду і так би мовити замовляє музику – диктувати свої умови АФУ типу що, коли і як потрібно робити?

Ви правильно сказали: витрачає кошти на СВОЮ команду. Якщо хтось і вправі щось диктувати, то, очевидно, що це не команда чи клуб, а організації, які розвивають спорт. В нашому випадку – це ФІФА, УЄФА, УАФ та АФУ. Увесь, як Ви його назвали «диктат», йде зверху вниз, а не навпаки. Інвестор клубу може диктувати свої умови співпраці «зверху-вниз» тренеру, гравцям та адміністративно-технічному персоналу.

Але давайте відійдемо від терміну «диктат» і будемо послуговуватися принципами розумності та доцільності. За ініціативи президента АФУ Сергія Владики ми вже протягом шести сезонів проводимо зустрічі серед керівників клубів чи команд різних рівнів. На цих зустрічах представники висловлюють свою позицію з усіх питань організації та проведення того чи іншого змагання. Чиїсь пропозиції отримують підтримку більшості, чиїсь – ні. Потрібно, щоб завжди перемагав здоровий глузд та принцип більшості.

Чи достатньою є кількість команд вищих досягнень в Україні для успішного розвитку футзалу?

Не достатньо. У змаганнях вищих рівнів як серед чоловічих, так і серед жіночих команд така потреба є надто відчутною. В чоловічій «Екстра-лізі» таких команд 10, а у Вищій жіночій лізі лише 7. Цього явно недостатньо, але для цього є цілий ряд об’єктивних  причин, які ні інвестори, ні тим більше АФУ не можуть ні змінити, ні впливати на їх усунення.

Увесь наш спорт, в тому числі футзал, закручений на економіці, як гайка на болті (сміється). Спорт – це віддзеркалення усіх економічних і навіть політичних проблем в державі. Важко з усім цим в державі – важко і спорту. І взагалі така величина, які кількість команд не залежить ні від АФУ, ні від іншої організації, яка розвиває свій вид спорту. Кількість команд залежить лише від наявності ресурсу в тих осіб, які утримують ці команди. Я жодного разу не зустрічав керівника команди чи клубу, який би не приймав участь у всеукраїнських змаганнях, мотивуючи свою неучасть наявністю заявкового внеску, його розміром чи поганою або непідходящою системою розіграшу змагань. Всі відмови зводяться до наступного: або не в змозі утримувати команду (рівень заробітних плат гравців, роз’їзди, проживання, харчування, забезпечення системного тренувального процесу), або низький чи невисокий рівень власних виконавців (нема ким грати), або ще рано нам грати на такому рівні. По-суті, всі причини носять економічний характер. І їх усунення не залежить від рішень АФУ, Виконкому, регламенту чи чогось іншого в цьому роді.

Ми у сезоні 2013\2014 років радикально знизили заявкові внески в «Екстра-лізі». Це дало якийсь якісний чи кількісний ефект? Ні. Хто не мав економічної змоги утримувати команду в Екстра-лізі – у того вона і не з’явилася. Схожа ситуація була і в жіночому футзалі здається перед сезоном 2016\2017 років. Ми обговорювали зі всіма представниками цілий ряд питань, в тому числі розмір внеску. Більшість клубів погодилися, що він складе аж 3 000 гривень. Три команди говорять – це надто багато. Ми говоримо: давайте взагалі без внеску всі заявляйтеся, якщо це збільшить кількість учасників. Без жодних змін, нові три команди не приєднуються. Це ілюстрація того, що причини участі-неучасті суто економічні.

Тоді з якою метою або для чого створюються футзальні клуби чи команди?

Конкретні інвестори-керівники команд створюють, фінансують та утримують команди на будь-якому рівні не для АФУ, не для її керівництва і не для регіональних асоціацій футзалу. Вони утримують ці команди для себе, для своїх амбіцій, своїх мрій, для підтримки своїх працівників, друзів. Деякі утримують команди задля задоволення. Більш системні керівники вкладають також ресурси в дитячі та юнацькі колективи, прагнути виховати гравців, які в майбутньому поповнять їх  команди більш високого рівня чи трансфером підуть в інші клуби на більш високу заробітну платню.

Чому вболівальники неохоче відвідують футзальні змагання?

Тут потрібно вести мову на двох рівнях: на клубному та на рівні збірних. На рівні збірних така проблема менш відчутна. Тут кількість відвідувачів дещо коливається від рівня суперників та міста, в якому грають збірні. Матчі з топ-збірними Іспанії та Італії зібрали повні палаци спорту в Києві та Харкові відповідно. Разом з тим, офіційна група основного раунду Чемпіонату Європи з футзалу  в Києві з менш титулованими суперниками (Чорногорія, Бельгія та Хорватія) зібрали менші аудиторії.

На клубному рівні ця проблема стоїть більш гостро. Чому вболівальники не відвідують матчі? Їм, мабуть, нецікаво. Не цікаво ДЕ грають, не цікаво ЯК грають, не цікаво З КИМ грають, не цікаво КОЛИ грають. Всі ці фактори в певній мірі впливають: місце проведення матчу (який зал, де він знаходиться, чи є там місця для комфортного розміщення вболівальників чи потрібно простояти весь матч). Далі – час початку і закінчення гри (одна справа в суботу о 16-00 і зовсім інша в середу в 12-00). Наступне: рівень та видовищність самої гри (гра команди цікава чи «Карпати знов програли футбол», які амбіції і сила команди в цьому сезоні, як команда віддається грі і т.д.), статус та звання суперника (якісь історичні дербі, певні історії протистоянь команд, тренерів чи футзалістів та інше). Тільки задовільнивши в повній мірі   ці показники – можна говорити про створення умов для відвідуваності матчів.

Крім цього, не забуваємо про онлайн-доступність перегляду матчів. З однієї сторони – це сучасний тренд та підвищення кількості переглядів, з іншої сторони – це одна з можливих причин невідвідування живих матчів та їх перегляд перед екраном.

Чого очікують вболівальники від організаторів?

У всіх видах спорту, у всіх країнах вболівальник очікує від організаторів максимального залучення, додаткової вигоди та визнання. Це стосується як клубів чи команд у внутрішніх змаганнях, так і АФУ під час організації міжнародних поєдинків збірної.

Чи цікавий футзал для телеглядачів?

Якщо він класно знімається, то безумовно. Одна справа трансляція з однієї камери в темному залі, зовсім інша – зйомка з 4-5 камер, з повторами, з титрами, з коментатором, з прекрасним освітленням та оформленням залу і т.д. Прекрасним свідченням цього є показники телеаудиторії під час трансляції на телеканалі X-Sport топових матчів серед клубів «Екстра-ліги» та, особливо міжнародних поєдинків національних збірних з футзалу.

Під час футзального ЄВРО-2018, з мегакрутою телевізійною картинкою, яке транслювали телеканали Футбол 1 та Футбол 2 – взагалі були зафіксовані рекордні для української аудиторії показники переглядів такого роду спортивних матчів.

Давайте подивимося яка у нас в футзалі історія з традиціями на клубному рівні?

Найстарше наше дербі – це так зване енергетичне дербі між львівською «Енергією» та івано-франківським «Ураганом». Але давайте чітко розуміти, що найстаршому клубу «Екстра-ліги»– це львівська «Енергія» – всього 18 років. А в цілому лише трьом існуючим клубам  «Екстра-ліги» більше 10 років (Кардинал, Ураган та Енергія). Як для українського футзалу, якому 26 років, то це вже суттєвий вік. Однак, для формування історичних традицій та культури в класичному розумінні цього слова, таких термінів, мабуть, замало. У «Екстра-лізі» немає жодного клубу, який би виступав у найвищому дивізіоні більше 20 років, тому можна сказати, що наші національні традиції знаходяться на стадії свого зародження та формування.

Яка найгостріша проблема в українському футзалі?

Думаю, дитячо-юнацький футзал. Цей напрямок, в силу різних причин, довгий час системно не розвивався, відповідно майже зникла поповнюваність команд вищих рівнів якісними молодими гравцями. Тому, лише відчутні зрушення у царині дитячо-юнацького футзалу – дозволять не втратити позиції та марку українського футзалу на всіх напрямках. Значне підвищення масовості, впровадження системних дитячо-юнацьких змагань у всіх вікових групах, запуск Юнацької Екстра-ліги та створення національних команд U-17 та U-19 – покликане відновити та перезапустити цей напрям. Буде система та масовість на дитячому рівні – буде вибірка на юнацькому рівні, а далі й на рівні командного футзалу вищих рівнів, з представників яких формуватимуться й національні збірні.

Чи існує в українському футзалі спортивний принцип переходу між лігами?

В чистому вигляді – ні. Що таке спортивний принцип? Це – певна система відбору кращих команд на підставі їх спортивних результатів та забезпечення рівності підбору учасників за однаковими показниками, а також взаємна поповнюваність ліг між собою. Але для цього потрібно мати критичну масу чи сталу кількість команд-учасниць, з якої можна вибирати цих кращих. А якщо такої кількості нема, то, очевидно й вибирати нема з чого. Звідси й питання: для чого потрібен нормативно встановлений спортивний принцип, якщо з нього будуть робитися виключення, або який в силу нашої реальності не буде виконуватися. Приклади з футболу останніх сезонів дуже ілюстративні та красномовні.

Якщо такий принцип впроваджується, то він повинен безвідмовно працювати і дотримуватися як на шляху знизу-вверх, так і зверху вниз. Тобто коли є однозначний та чіткий обов’язок останніх команд ліги перейти в нижчу за рангом лігу, і однозначний обов’язок призерів нижчої ліги перейти у вищу за статусом лігу. Без виключень, обов’язок і крапка. Однак практична реальність така, що не усі, хто отримав призові місця прагнуть підвищитися в класі. Чому? Бо не мають для цього коштів. Тому немає жодного сенсу встановлювати штучні бар’єри, як мінімум до того моменту, допоки усі ліги не будуть наповнені оптимально достатньою кількістю команд.

Давайте поговоримо про вболівальників.

Вболівальники – це джерело енергії для гравців, для менеджерів, для спонсорів. Їхня діяльність поза межами ігрового майданчику та особливо під час гри не лише передає підтримку своїм командам, а й створює антураж, особливу атмосферу спортивного свята, радісної ейфорії та прекрасної відео-картинки. Власне фани та вболівальники (точніше достатня та видима їх частина) – це одна з причин зацікавленості спонсорів. Я бував не на одному матчі, де в гробовій тиші «професура» з поважним виглядом переглядає матч і відпускає репліки сусідам типу «не так вдарив», «не прочитав момент», «не встиг» і т.д. Жалюгідне видовище. Як команда, серед цих «мерців на трибунах», може надихнутися на перемогу? Невже заради цього спортсмен проявляє дива своєї техніки на грані фізичних можливостей? Між публікою, фанами та командами повинен бути емоційний та енергетичний зв’язок, коли одні себе асоціюють з іншими.

Чи є фан-рухи та фан-культура в українському футзалі?

Так, вони є, хоча можливо їх становлення ще перебуває на стадії розвитку. Вбачається, що є два різновиди таких рухів. Перший – це організовані вболівальники, які в тій чи іншій формі присутні у більшості клубів «Екстра-ліги» та клубів Першої ліги. Другий – це класичний клубний фан-рух, який супроводжує найстарші футзальні клуби – Ураган, Кардинал, Енергію. Останнім часом дуже сильно та позитивно про себе заявили на всеукраїнській арені фани «Food-Centre»,  «Галицької здоби» та «Любарта».

На матчах же національних збірних ці розрізнені фан-угрупування об’єднуються, дуже часто з футбольними фан-групами, і підтримують наші збірні команди. Це дуже круто і атмосферно, коли чуєш на матчі їхні вигуки, кричалки, барабани і пісеньки про одного мого тезку з півночі  (сміється).

Хто найголовніша дійова особа в українському футзалі?

Безумовно, це – гравці. Саме завдяки їх грі, їх зусиллям та старанням – ми можемо спостерігати найкращі футзальні баталії. Від їх сили та умінь українську збірну знають і поважають на міжнародній арені.

Якщо говорити про менеджерів, то безсумнівно таким є президент АФУ Сергій Владико – головний ідеолог сучасних змін в українському футзалі, який не просто вболіває за український футзал, його розвиток та імідж, а приймає безпосередню участь в діяльності окремих напрямків і вкладає чималі особисті кошти в розвиток нашого виду спорту.

Діяльність АФУ критикують в ЗМІ та соціальних мережах?

Звичайно. Критика супутня будь-якій діяльності. Хтось колись сказав, що успіх – це справа чистого випадку, і про це вам будь-який невдаха скаже (сміється). Ми робимо свою справу в тих економічних, культурних і соціальних умовах, які мають місце. Черг бажаючих працювати саме в таких умовах не видно. Наша мета – не просто зчинити галас своєю діяльністю чи якусь метушню. Важливо робити дійсно важливі, базові та системні кроки, спрямовані на майбутній розвиток українського футзалу загалом, а не просто шуміти. Моя мама, наприклад, створює нульовий рівень шуму, проте коли вона щось говорить, я її слухаю (сміється).

Як Ви ставитися до критики?

До конструктивної критики – дуже позитивно, адже вона корисна, бо тренує тебе і дозволяє поглянути на певну ситуацію під іншим кутом зору. А до критиканства, коли біле називають чорним або навпаки – байдуже, зі сміхом та співчуттям. У будь-якому виді спорту, і футзал тут не є виключенням, завжди є ті, хто стоять на боковій лінії і про все, що відбувається знають та мають свою думку. Фішка в тому, що вони стоять не на полі, а за лінією поля.

У Вас є якась мрія у футзалі?

Звичайно. Мрію, щоб національна збірна здобула медалі на чемпіонаті світу та Європи, а також привезти в Київ збірну Бразилії.

Наші збірні гратимуть найближчим часом в Україні?

Так, 22-24 вересня в Івано-Франківську чоловіча збірна України зіграє міжнародний міні-турнір з Грузією та Румунією. Принагідно запрошую вас та вболівальників підтримати нашу команду в цьому прекрасному місті.

Джерело  — scu.org.ua/

Обсуждение закрыто.