Для того, щоб найкращим чином продемонструвати важливість Різдвяного турніру пам’яті Володимира Танькова, донести його основну ідею та передати атмосферу, ми вирішили зібрати в одному матеріалі думки та спогади тих, хто знайомий з цим спортивним святом не з чуток. Тих, хто створював та організовував турнір, хто регулярно бере у ньому участь та розуміє справжню цінність цього заходу. У випадку з Валерієм Луїсовичем та Володимиром Васильовичем, яким дійсно є що розповісти, короткий коментар у підсумку переріс у формат невеличкого інтерв’ю. Тож, сподіваємося, що цей матеріал стане своєрідним екскурсом в історію для тих, хто лише знайомиться з турніром пам’яті Танькова, та додатковим приводом для ностальгії для його постійних учасників.      

Валерій Бермудес, тренер команди «Барса» (у різні роки проведення турніру також очолював команди «Династія» та «Зірки») :

– Почати хотілося б з того, що від початку я був одним зі співзасновників цього турніру. Саме ми з Володимиром Таньковим його й започаткували. На той момент він називався просто Різдвяним турніром. Ми сіли з покійним Володимиром Костянтиновичем і почали детально пропрацьовувати склад учасників. Спочатку з’явилося п’ять учасників, яких запропонував Таньков. Мова йде про команди «Зірки», «Випускники», «Ветерани», «Зміна» та «Факультет» (нинішній «СКІФ» – ред.). Ну а вже «Династія» була запропонована мною. Це була моя ідея, викликана тим, що на той момент у нас дійсно було доволі багато династій – батьків і дітей, або ж братів, тісно пов’язаних з футболом. Це і династія Єрмаків з Охтирки – двох братів та їх двох синів, династія Бермудесів, династія Безродних, династія Богачів та інші. Дійсно, багато таких було. Відповідно, мені прийшла  в голову ідея створити ось таку команду. Спочатку ми грали за правилами футболу, а не футзалу. Це тривало до певного часу – приблизно п’ять-шість років. Ну а потім вже було вирішено перейти на правила футзалу.

Що стосується безпосередньо мого ставлення до турніру… Можу сказати, що це завжди було моє рідне. За можливості, я завжди брав у ньому участь, брали участь у ньому мої команди. Зазвичай я керував «Зірками» або «Династією». Відповідно, завжди усе виходило добре. Ну а потім був певний період часу, коли я не жив у Сумах, працював з командами з інших міст.

На пропозицію від Ігоря Миколайовича щодо участі у турнірі цього року, я просто не міг відреагувати якось інакше. По-перше, моя теперішня команда підходить під саму ідею турніру. Це молоді хлопці, яким зараз по шістнадцять років. По-друге, цей турнір є надзвичайно дорогим для мене. Наскільки знає суспільство, Володимир Костянтинович був моїм другом. До того ж, хорошим другом! Я цінував, перш за все, його професійні якості. Мені дуже подобалося, як він працює, подобалися його педагогічні принципи. Ми дуже багато разом спілкувалися, зокрема, у плані вивчення методики тренувань футболістів різної кваліфікації. Сім’я Володимира Костянтиновича завжди була поряд зі мною. Ми не тільки зароджували цей турнір, але й були дружніми, наприклад, працюючи в оздоровчому таборі, беручи участь у чемпіонаті області. І усе це лопнуло, наче мильна бульбашка, у 2001 році…

Повторюся, я буду дуже радий взяти участь у цьому турнірі, буду відповідним чином налаштовувати свою команду. Ми вже зараз спеціально готуємося, адже, відверто кажучи, ми є далекими від футзалу. Але виходячи з того, що ми отримали таке запрошення, мусимо максимально підготуватися до турніру, щоб продемонструвати максимум з того, на що ми здатні. Звісно, нам буде дуже складно, адже це зовсім інша специфіка гри в футбол. І я, відверто кажучи, не дуже-то й визнаю цей футбол, на відміну від того, як я визнаю й ціную турнір пам’яті Володимира Танькова!

– Здається, що з роками ажіотаж навколо Різдвяного турніру починає дещо згасати. Його відвідує менше відомих гравців, на трибунах збирається менше вболівальників. Як Ви вважаєте, чи можливо якось оживити інтерес до такого важливого та цікавого заходу?

– Звісно ж, можливо. Я вважаю, що усе залежить, у першу чергу, від його організаторів. Від того, наскільки вони його розрекламують, наскільки зацікавлять людей, наскільки якісно його проведуть. Це ж стосується і інтересу з боку вболівальників. Їх потрібно зацікавити подією. Останнім часом дійсно спостерігається певний спад, але я думаю, що якщо б усі команди грали, і вони були б представлені як і раніше, то картина була б дещо іншою. Але за цим стоїть дуже серйозна організаційна робота. Повірте, команду «Династія» можна зібрати і зараз. Просто потрібно цим займатися. А це було складно навіть у ті часи. Тим не менш, ми були зацікавлені, захоплені цим, прагнули цього.  

– Практично кожен, з ким доводилося обговорювати Різдвяний турнір пам’яті Володимира Танькова, так чи інакше, робив акцент на питанні наслідування поколінь. Чи дійсно цей фактор є таким важливим? Чи реально юним вихованцям дитячо-юнацьких спортивних шкіл, зокрема, наприклад, Вашим підопічним, чомусь навчитися, щось перейняти у досвідчених гравців, виступаючи на цьому турнірі?

– Звісно ж, це так. От, наприклад, ми  до плану підготовки  моїх вихованців до цього турніру включили матчеві зустрічі зі, скажімо так, професіоналами гри у футзал. Зіграли гру зі збірною командою України з футзалу серед гравців з вадами зору, на четвер ми запланували гру з командою Інституту фізкультури Сумського державного педагогічного університету (розмова відбулася у понеділок, 13 грудня – ред.), яка, швидше за все, буде представлена студентами першого-другого курсів. Відповідно, нове спілкування та навіть та атмосфера зали, до якої ми приходимо, сприймається хлопцями як щось нове, і процес навчання проходить обов’язково. У цей період ми маємо за мету не лише добитися результату, обіграти когось, показати себе та вникнути в цей футбол. Ми робимо певний плавний перехід. Ось у нас зараз перехідний період. Ми звели до мінімуму навантаження, і вирішили через гру у футзал певною мірою розвантажитися та відпочити емоційно. І я бачу, що цю зміну обстановки хлопці сприймають із задоволенням. До того ж, не буду цього приховувати, ми маємо ряд футболістів, які наступного року стануть студентами університету, і я думаю, що деякі з них, підкреслюю, деякі, пов’яжуть своє життя та свою діяльність з футзалом. Ну а згадане наслідування поколінь – важливе, потрібне і обов’язково повинно мати місце. 

Володимир Гладов, тренер команди «СКІФ», співорганізатор турніру:

– По-перше, хочу сказати, що цей турнір є традиційним. Це, так би мовити обличчя нашого Інституту фізкультури Сумського державного педагогічного університету. По-друге, не можна не відзначити, наскільки оригінальним Володимир Таньков зробив цей турнір. Він об’єднав у ньому практично усі вікові категорії – від вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл до ветеранів. Навколо цих змагань у місті постійно був серйозний ажіотаж. На них завжди приходило багато глядачів, а гравці прагнули взяти у них участь. Ну і особливого шарму додавало те, що тут грали відомі футбольні династії: Богачі, Страшненки, Бермудеси та інші. Це було справді цікаво. У процесі свого розвитку турнір зазнав певних змін. Воно й не дивно, адже з плином часу усе має властивість змінюватися. Тепер вже, як бачите, не грають династії. Учорашні студенти стали випускниками, а випускники – ветеранами. Незважаючи на усе це, Різдвяний турнір продовжує існувати, і залишається важливою частиною життя, як мінімум, випускників нашого інституту та його викладачів. Це пам’ять про людину, яка його створила. А пам’ять про таку людину, якою був Володимир Костянтинович, варто шанувати. Ну і, звичайно ж, дуже важливо, що турнір пам’яті Танькова об’єднує і збирає в єдиній компанії багатьох людей, дає їм можливість побачитися, поспілкуватися.

– Як Ви вважаєте, чи можуть нові покоління молодих футболістів повною мірою відчути, скажімо так, ауру Різдвяного турніру пам’яті Володимира Танькова, зрозуміти його основну ідею?

– Для цього є старші, досвідчені гравці, які мають усе це донести та пояснити молоді. З роками молоді люди стають старшими, більш зрілими, і до них приходить розуміння цих речей. А потім вже вони самі передають цю традицію черговому поколінню. Ось так по колу усе воно і рухається.

– А звідки, якщо не секрет, особисто Ви черпаєте натхнення для того, щоб із року в рік займатися організацією цих змагань, участю в них? Чи завжди вистачає ентузіазму?

– Розумієте, час невпинно йде… З кожним роком ми, мабуть, ще більше цінуємо цей самий час, цінуємо наші зустрічі у колі друзів. Ось так минає кілька років, і ти зустрічаєш близьку тобі людину, яка вже подорослішала, можливо навіть посивіла. Починаєш згадувати ті події, які вас об’єднували, той період життя, коли ви ще були молодшими. А ви ж розумієте, що людина, яка проживає, наприклад, у Польщі, не завжди може приїхати. Ось і очікуєш на цю подію з нетерпінням, намагаєшся взяти від неї максимум, насолодитися кожною хвилиною спілкування. Словом, Різдвяний турнір пам’яті Танькова – це місце для зустрічі, місце для обміну думками і досвідом. Ну і, звісно ж, можливість згадати Володимира Костянтиновича та вшанувати його пам’ять. Ось це і є ті речі, для яких не потрібно зайвої мотивації.

Михайло Охріменко, команда «Ветерани» (у різні роки проведення турніру також виступав у складі команди «Зірки»):

– У цьому турнірі ми починали грати ще у дев’яностих роках. Тоді це було справжнє спортивне свято. Під Новий рік гравці команд майстрів приїздили додому, і ми мали нагоду провести час ось у такій дружній компанії. Багато хлопців представляли клуби Вищої ліги, а тому у Сумах були нечасто. Це був фактично чи не єдиний шанс зустрітися, поспілкуватися. Зараз вже таку атмосферу нечасто і побачиш, тим паче, у час ось такого карантину, а у ті роки на трибунах збиралися дружини, діти, рідні футболістів та, звісно ж, вболівальники. Словом, влаштовувалося незабутнє футбольне шоу. Знову ж таки, якою влучною була ця ідея Володимира Танькова з підбором команд-учасниць. Наче й усе банально, але ж саме це і стало своєрідною родзинкою турніру, більше такого ніхто ніде не вигадав. Ну і тепер вже ми щороку збираємося, щоб вшанувати пам’ять цієї видатної людини. Так, можливо з кожним роком певного ажіотажу навколо турніру стає дещо менше, але це аж ніяк не заважає нам продовжувати добру традицію. Варто розуміти, що зараз навіть у нашому місті є велика кількість змагань, проводяться чемпіонати у кількох лігах. Людям є де грати, є що подивитися. Можливо у цьому й криється причина зменшення інтересу. Але можу запевнити, що ми своєю командою ветеранів будемо завжди з радістю відгукуватися на запрошення організаторів. Звісно ж, грати на рівних з гравцями, які молодші за тебе на п’ятнадцять-двадцять років, вже дуже важко. У цьому плані потрібно бути реалістами. Проте, будемо намагатися тримати рівень і зіграти гідно. Ну а загалом, повторюся, для нас важливо вшанувати пам’ять Володимира Костянтиновича, адже він на це дійсно заслужив. Ну і зустрітися зі старими футбольними друзями, потиснути їм руку. Ось це і є значно важливішим за результат.

Максим Мисловський, граючий тренер команди «Технологія-Агросвіт» (у різні роки проведення турніру також виступав у складі команд «Зміна» та «Династія»):

– Для мене Різдвяний турнір пам’яті  Володимира Танькова завжди асоціюється з неймовірно цікавими матчами, з можливістю побачити зірок українського футболу. Колись ми грали на цьому турнірі як випускники дитячо-юнацької школи, і я забив два м’ячі у ворота Олександра Бандури. Пам’ятаю свої відчуття на той момент, наче зараз. Забити голкіперу Вищої ліги чемпіонату України – це просто щось фантастичне! По завершенні турніру було нагородження, під час якого Олег Гусєв подарував мені годинник як кращому молодому гравцеві турніру. Моїй радості тоді просто не було меж! Для підлітка, у якого усі думки пов’язані з футболом, кращого розвитку подій навіть не вигадаєш. Такий турнір назавжди залишиться у моїй пам’яті. Дуже хочеться, щоб він розвивався і ставав ще цікавішим, адже традиції потрібно шанувати!

Віталій Ханюков, гравець команди «Випускники» (у різні роки проведення турніру також виступав у складі команди «СКІФ»):

– Різдвяний турнір пам’яті Володимира Костянтиновича Танькова – це історія, яка пов’язує низку футбольних поколінь. Це зустріч друзів не тільки на футзальному майданчику, але й тепле спілкування поза ним. Згадуючи свої студентські роки, одразу приходить на думку турнір пам’яті Володимира Костянтиновича, адже участь у ньому була для мене гордістю, можливістю пограти разом з майстрами футбольної справи. Можна сказати, що даний турнір був для мене одним із перших під керівництвом моїх тренерів Сумського державного педагогічного університету – Гладова Володимира Васильовича та Кравченка Ігора Миколайовича. Принагідно, хочу подякувати їм за всі знання та вміння, які вони вклали в моє футбольне та людське становлення. Участь в Різдвяному турнірі пам’яті Володимира Танькова беру вже дев’ять років поспіль, і  дуже приємно, що з роками турнір тільки розвивається, збирає все більше команд та талановитих виконавців. Для молодих футболістів це можливість проявити себе, зарекомендувати в сумському футзалі, а для «старожилів» – це момент зустрічі в сімейному колі для дружнього спілкування та спогадів. Футбольна спільнота пам’ятає заслуги Володимира Костянтиновича Танькова, тому пам’ять про нього буде жити вічно, а різдвяний турнір тільки підтвердження цьому.

У матеріалі використано фото Ілони Купавки та Михайла Покутного